Практичний психолог

      Як домовитися зі своєю дитиньою:

Ви намагаєтеся встановити правило: перед ранковою прогулянкою і вечорами дитина повинна навести порядок у дитячій. Але чомусь вона регулярно не встигає цього зробити: то спочатку хоче трохи подивитися книжки (а книжки – це дуже важливо для вас), то дуже довго і ретельно чистить зуби (а ви як раз весь час пояснюєте, що зуби потрібно чистити не десять секунд), то малює вам подарунок і ображається на будь-які ваші спроби закінчити це заняття. В результаті кімната залишається незібраною, поки одного разу ви не наводите порядок самі.

Ви намагаєтеся привчити дитину щодня читати, але вона то дуже втомилася, то занадто довго снідала, до відкладала читання до тих пір, поки не настав час йти гуляти, то взяла книгу – і розглядала всі малюнки, так і не прочитавши жодного рядка.

Кожного разу, виходячи з магазину, ви твердо говорите дитині, що більше просто так нічого купувати не будете. Але кожен раз на касі у вас виявляються то фломастери, то машинка, то набір шоколадок. Одним словом, дитина примудряється міняти ваші рішення на свої, вигідні йому. А ви … ви – жертва його маніпуляцій!

Як цього не допустити?

Чітко зрозумійте для себе, чого ви хочете і чому

Порівняйте: порядок в кімнаті вам потрібен, щоб привчити дитину до акуратності. Чи тому, що в вашому домі має бути чисто – це закон, і дитяча тут не виняток. Якщо перше – ви будете чітко і послідовно домагатися свого, бо бути акуратним – в інтересах дитини. А якщо друге – це виключно ваша турбота, це ви хочете домогтися порядку, тому справа і закінчується тим, що прибираєте саме ви, і тільки ви.

Зрозумівши свої цілі, ви визначите, що можна змінити, а що – не можна

Наприклад, варто задуматися: якщо самостійне читання не входить в число улюблених занять вашої дітини, так чи так уже важливо наполягати на своєму? Може, можна скасувати суворе правило, замінивши обов’язковий урок на читання за настроєм. Тоді і дитина буде задоволена, і рішення ваше не буде раз у раз скасовуватися. У іншому випадку – зацікавте дитину. Вигадайте якусь особливу історію пов’язану з тою чи іншою книжкою чи сюжетом в ній! Дитині треба щось незвичне!

Зумійте об’єктивно побачити ситуацію

Якщо дитина скаржиться на втому, ви не можете не звернути на це уваги. Але в ваших силах зрозуміти, удавана це скарга чи ні. Втім, і справжню втому іноді доводиться долати. Вам вирішувати в кожній ситуації, чи варто це робити.

Поясніть дитині необхідність виконання вашого прохання

Скажімо, у випадку з тим же горезвісним прибиранням скажіть дитині, що якщо порядку в кімнаті не буде, ви не зможете почитати перед сном нову, давно очікувану книгу або не зможете разом зліпити виріб для бабусі. Це не тому, що ви вередуєте. А тому, що вам доведеться зайнятися прибиранням за дитину (і тоді те, що замість малечі прибираєте ви, вже не буде результатом маніпуляції, а буде спочатку вашим рішенням – в тому числі і в очах дитини). А якщо ви все ж вважаєте прибирання в дитячій виключно обов’язком дитини, ви не зможете нічим зайнятися в неприбраній кімнаті просто тому, що особисто вам це неприємно.

Надайте дитині бонуси

Мова не йде про підкуп: зроби, що велю, а я тобі цукерку дам. Але чому б не винагородити дитину за виконану роботу або просто за слухняність? Винагородити це не значить придбати іграшку або частування. Але якщо ви вчасно і без затримок пішли з дитячого майданчика, приділіть дитині трохи більше часу вдома, адже ви зекономили цей час при поверненні додому. А якщо дитина допомогла на ваше прохання прибрати зі столу, чому б не пограти з нею в улюблену настільну гру, попутно пояснивши, що цей час з’явився у вас лише завдяки його допомозі.

Вмійте іноді відмовитися від свого рішення

Цього не варто робити занадто часто. Але у всіх нас буває поганий настрій або моменти ліні. І у дитини теж. Тому цілком можна іноді відступити від суворих принципів – і прибрати цю нещасну дитячу разом з дитиною. І навіть зуби ввечері можна раз не почистити. Якщо не перетворювати це в систему, біди не буде. А дитинка зрозуміє, що їй цілком дозволені слабкості, а ви аж ніяк не кремінь і прекрасно розумієте її настрій. Тому навіщо вами маніпулювати? Ви і так дієте в інтересах дитини.

  Як навчити дітей слухати та слухатись

У дітей дуже нетривала й нестійка увага, вони часто ігнорують те, що їм кажуть, особливо якщо це не відповідає їхнім бажанням. Батьки іноді сприймають таку поведінку як образливу, що, у свою чергу, призводить до конфліктів і, відповідно, погіршує становище, оскільки тон батьків безпосередньо впливає на те, як діти реагують на їхні слова. Далі представлені деякі випробувані методи, які допоможуть вам досягти того, щоб ваш малюк слухав, про що ви йому кажете.

1. Приверніть увагу дитини перед розмовою

Батьки роблять помилку, вигукуючи прохання з іншої кімнати та маючи сподівання, що дитина послухається. Так ви ніколи не досягнете бажаної реакції. Перед тим як розмовляти з дитиною, треба спочатку заволодіти її увагою.

Для цього ви повинні піти туди, де знаходиться дитина, і налагодити з нею контакт, погладивши її по волоссю або ніжно доторкнувшись до її руки. Якщо малюк і після цього ігнорує вас, поспостерігайте за його заняттям і зробіть схвальні коментарі, це допоможе вам привернути його увагу. Дуже важливо налагодити з дитиною зоровий контакт на початку розмови.

2. Опустіться до рівня зросту вашої дитини

Щоразу, коли ви звертаєтесь до дитини з якимось серйозним запитанням, наприклад, із приводу її негативної поведінки або нервової сварки із братом/сестрою, дуже важливо, щоб ви подивились дитині в очі та зробили так, щоб вона теж подивилась вам в очі. Тому ви повинні опуститись на коліна або сісти навпочіпки, щоб опинитись на одному рівні з нею, чи підняти її на рівень свого зросту. Що б ви не робили, переконайтеся, що дитина дивиться на вас і не відвертає голову, намагаючись уникнути зорового контакту, який є дуже важливою навичкою спілкування. Будьте при цьому привітними й лагідними.

3. Розмовляйте з дитиною простими та зрозумілими словами

У дітей не такий великий словниковий запас, як у вас, тому дуже важливо розмовляти з ними тією мовою, яка їм зрозуміла. Діти не будуть казати вам відверто, що вони не зрозуміли сенс ваших слів. Як правило, коли ви питаєте в них, чи розуміють вони, що ви щойно сказали, вони просто покірливо відповідають «так». Щоразу, коли дитина невпевнено відповідає на це запитання, увічливо попросіть її пояснити значення слова, яке ви вжили. Якщо вона пояснює його неправильно, терпляче поясніть їй правильний зміст.

4. Не проявляйте надмірну емоційність

Діти погано реагують на надмірно емоційні нотації. Як правило, коли батьки розмовляють роздратованим тоном, діти відволікаються, утікають або закочують істерику. У будь-якому випадку, це не той результат, якого ви хочете домогтись, тому краще тримати свої емоції під контролем. Наприклад, якщо ваші діти не готові до походу на святковий захід, краще не сваріть їх за це, а допоможіть зібратися, а потім розкажіть, що треба робити наступного разу, щоб усе встигнути та прийти на свято вчасно.

5. Уникайте повторень

Повторення інструкцій тільки засмутить вас і спричинить захриплий голос. Замість того щоб повторювати свої вказівки, краще поясніть малюку, що коли він не буде дотримуватись їх з першого разу, його чекають певні наслідки.

Наприклад, якщо ви просите дитину прибрати іграшки з обіднього столу перед тим, як іти дивитись мультфільми, скажіть, що ви більше не дозволите їй дивитись телевізор, якщо вона не наведе порядок на столі протягом трьох хвилин. Ви можете дати дитині додатковий стимул, наприклад, гру на планшеті протягом певного часу, якщо вона зробить те, про що ви її просите.

6. Описуйте не тільки негативні, а й позитивні наслідки

Коли ви розповідаєте дитині про негативні наслідки, з якими їй доведеться зіштовхнутись у випадку, якщо вона не буде дотримуватись ваших указівок, важливо, щоб ці наслідки дійсно примусили дитину відчувати певні незручності. Однак не менш важливо нагороджувати дитину, коли вона виконує ваші вказівки. Вирішуючи, які позитивні наслідки запропонувати, подумайте про те, чого малюк хоче найбільше, а потім пообіцяйте йому це в якості нагороди за зразкову поведінку. Такий метод буде надихати його поводитись належним чином і слухати все, що ви кажете.

7. Терпляче вислухайте дитину

Якщо мама й тато хочуть, щоб дитина їх слухала, вони повинні самі вміти уважно слухати свого малюка. Це означає, що ви не тільки повинні слухати, що дитина каже вам словами, а і спостерігати за її невербальними сигналами, щоби зрозуміти, про що вона хоче вам повідомити. Щоразу, коли дитина каже вам словесно або за допомогою мови тіла про те, що вона відчуває дискомфорт від певного заняття, намагайтеся не ігнорувати її повідомлення. У випадку, якщо ви пропустили її сигнали й дитина влаштувала істерику, дайте відповідь їй доброзичливо, перепросіть за те, що не зрозуміли її емоцій, і не реагуйте гнівно.

8. Частіше кажіть «так», ніж «ні»

Швидше за все, вас буде дратувати та людина, яка буде у всьому вам відмовляти й цілий день заважатиме займатись улюбленими справами. Діти відчувають те ж саме, якщо батьки відмовляють їм у більшості прохань. Негайне «ні» завжди неприємне для дитини, отже, кращий підхід полягає в досягненні компромісу шляхом відмови малюку тільки в тій частині прохання, яка є абсолютно неприйнятною для вас. Наприклад, якщо ваша дитина хоче занадто дорогий ґаджет, замість того щоб відразу ж сказати їй непохитне «ні», ви повинні сказати, що внесете цей пункт до списку побажань і будете відкладати гроші на те, щоб купити цей пристрій.

9. Кілька додаткових порад

• Висловлюйте вимоги розсудливо. Спитайте себе, чи можете ви проявити більше гнучкості й піти на деякі кроки, висловлюючи дитині своє прохання.
• Нагадуйте добродушно. Якщо дитина не слухає вас із першого разу, не хвилюйтесь і не гнівайтесь. Доброзичливе й делікатне нагадування, як правило, діє більш ефективно.
• Римуйте правила. Правила, висловлені у віршованій формі, легше запам'ятовуються малюками. Попросіть дітей повторювати правила за вами.
• Перетворіть спілкування на гру. Якщо ви будете висловлювати свої вимоги в ігровій формі, дитина, швидше за все, буде реагувати на них позитивно.

           Інтелектуальний розвиток дитини

• Напевно, немає батьків, які б не хотіли, щоб їхня дитина виросла здоровою, щасливою, розумною і всебічно розвиненою. Проте не варто надмірно захоплюватися і завантажувати малюка усілякими заняттями та курсами, оскільки кожному віку відповідає свій рівень інтелектуального розвитку дитини.
• Що ж таке інтелектуальний розвиток дитини?
• Це рівень і швидкість розумових процесів: здатність порівнювати, аналізувати, узагальнювати, робити висновки, розвиток мови і здатність до самонавчання. Все це не обумовлено і заздалегідь не закладено в дитині: лише від батьків залежить, як швидко вона навчиться самостійно мислити. Ці процеси, наприклад, можна прискорити, сповільнити або, навіть, зупинити на якомусь етапі.
•         Спочатку тренування інтелекту проводиться у вигляді гри, поступово задачі мають ускладнюватися. Інтелект  і розвиток розумових здібностей дитини перших трьох років життя вважаються найважливішими для навчання і розвитку: саме в цей період відбувається бурхливий розвиток клітин кори головного мозку, який  по досягненню шестирічного віку на 90% завершується. Ось чому так важливо на ранніх етапах життя дитини вчасно виявити (помітити, побачити) ймовірні порушення (відхилення) в розвитку дитини, щоб не втрачати дорогоцінний час для того, щоб їй допомогти.
•         Розвиваючи інтелект малюка, слід використовувати його вроджені здібності, невгамовне прагнення до пізнання світу, щоб у повній мірі розкрити закладений в ньому природній потенціал. Вчені довели, що мозок росте і розвивається лише тоді, коли працює. Чим інтенсивнішим є навантаження на мозок дитини в перші роки життя, тим краще розвивається її інтелект. Щоб довести це, зовсім не обов’язково проводити коштовні дослідження. Варто порівняти розумовий розвиток дитини першого року життя, яка виховується в дитячому будинку, і її «домашнього» однолітка. Навіть у найкращому виховному закладі, де діти забезпечені раціональним харчуванням, гарним одягом, дорогими іграшками, персонал, неможливо надати кожній дитині можливість повноцінного спілкування. Переважну більшість часу діти належать самі собі і вимушені споглядати одну і ту ж картину, гратися одними і тими ж іграшками. «Домашня» дитина постійно спілкується з мамою та іншими членами родини, рухається (на руках дорослого, повзає, пізніше - ходить) по оселі, на вулиці, в гостях у родичів і отримує нові враження, які стимулюють розвиток мозку. Окрім цього, позитивний вплив на розвиток інтелекту дитини раннього віку має активна рухливість. Чим кращі рухливі навички у малюка, тим вищий рухливий інтелект, який, в свою чергу, стимулює формування вищих відділів головного мозку. Отже, чим більше ви, батьки, стимулюєте фізичний розвиток дитини, тим вищий його інтелектуальний та емоційний розвиток. Для розвитку малюка вдома не обмежуйте його в руховій активності, створіть в помешканні всі умови для того, щоб він міг бігати, стрибати, повзати. Займайтесь з ним разом ранковою зарядкою і гімнастичними вправами протягом дня. Сьогодні ми можемо спостерігати як деякі «продвинуті» батьки з різних причин надають малюкам доступ до комп`ютерів, планшетів, ґаджетів тощо і пишаються їхніми неперевершеними успіхами в опануванні складної техніки. Та коли настає час йти до школи, з`ясовується, що добре читаюча і вільно володіюча комп’ютером дитина не може впоратися із звичайним олівцем і зазнає труднощів на письмі та малюванні, тому що недорозвинена дрібна моторика рук. Для розвитку розумових здібностей дитини заохочуйте допитливість малюка. Намагайтесь відповідати на всі його питання, не відмахуючись від нього: «Відчепись, мені ніколи. Піди пограй іграшками». Дитина росте, пізнаючи світ, і кожен день збільшується кількість питань «чому?» і «навіщо?». Відповідайте на питання зрозуміло, просто і переконливо, не обмежуючись «підростеш – дізнаєшся», «рано тобі ще про це говорити». Дитина, яка належить більше часу сама собі, задасть ці питання іншим людям і отримає відповіді, які не завжди відповідають віку і рівню розвитку. Щоб розвиток інтелекту не гальмувався на одному рівні, відкладіть усі справи і проведіть час з дитиною, якщо бачите, що її щось непокоїть або щось не виходить в грі. Не варто говорити: «Невже ти з таким простим завданням не можеш самостійно впоратися?». Так ви породжуєте в ній невпевненість у власних силах і небажання наступного разу звернутися за порадою і допомогою. Дитина потребує вашої уваги і заохочення, не дивлячись на те, що самостійність часто переходить в негативізм і впертість. Будьте терплячими, намагайтесь ненав’язливо керувати її суперечливими бажаннями, направляючи їх в потрібне вам русло.
• Розвиваємо інтелект малюка: навчання у формі гри
• Чимало батьків знайомлять своїх грудничків з літерами, іноземними мовами і класичною музикою раніше, ніж ті стають на ноги, і за деякий час демонструють оточуючим їхні фантастичні успіхи. У кожної дитини є достатньо можливостей для самонавчання. Задача батьків – лише допомогти їй реалізувати ці можливості. Проводьте навчання у формі гри, адже діти полюбляють навчатися весело і цікаво. Створіть у своєму будинку обстановку, яка сприяє розвитку дитини, за допомогою спортивних снарядів, будівельних кубиків, конструкторів, книг, малюнків. Але не форсуйте навчання, прагнучи до рекордних досягнень, не вимагайте від дитини негайних результатів в читанні, малюванні, іноземних мовах. Враховуйте вікові та індивідуальні особливості дитини, які не дозволяють перестрибувати через сходинки пізнання. Тому що на кожній стадії свого розвитку всі діти вирішують ті чи інші психологічні задачі. «Не смикайте траву, щоб вона швидше росла». Ваша дитина вже прекрасна, тому що вона ваша, неповторна і унікальна! Не намагайтесь виростити «генія». Якщо дитина з усіх сил намагається порадувати вас своїми успіхами, але не завжди це виходить, не сваріть і не називайте її навіть жартома «тупим», «безмозглим», «нерозумним» тощо. Від образи і відчаю вона втратить інтерес до навчання і негативно почне ставитися до будь-яких занять. З радістю реагуйте на найменші досягнення, хваліть і заохочуйте, винагороджуйте, не жаліючи добрих слів. Труднощі у навчанні не повинні підривати вашу взаємну любов. Кожній дитині належить пройти свій шлях розвитку, а ваша задача – допомогти їй подолати цей шлях, бути поруч, не відбиваючи природної жаги пізнання і не позбавляючи її радісного і щасливого дитинства…

        Синдром нав’язливих рухів

Якщо дитина на якомусь етапі починає постійно повторювати один і той же рух або серію рухів, це, природно, може стурбувати батьків. Наприклад, малюк безконтрольно гризе нігті, виконує дивні рухи головою або руками, постійно накручує волосся на палець або навіть висмикує їх і т.д. Дійсно, така поведінка повинна звернути на себе увагу, оскільки може свідчити про ознаку синдрому нав'язливих рухів у дітей.

Даний синдром може бути поширеним серед дітей. Повторення однотипних монотонних рухів досить часто зустрічається у дітей молодшого шкільного та дошкільного віку. Батькам слід розуміти, що синдром нав'язливих рухів у дітей не є якимось окремим захворюванням. Це комплекс порушень і розладів на емоційному і психологічному рівні. З іншого боку, сидром не є психічним захворюванням, тому при його діагностуванні у дитини не варто впадати в паніку.

Особливість синдрому в тому, що рухи, що виконуються дитиною, не мають видимої мотивації і їх дуже складно взяти під контроль. З одного боку, синдром нав'язливих рухів у дітей відомий в медицині, класифікується, як обсесивно-компульсивний розлад і включений в класифікацію дитячих хвороб, але з іншого боку, він залишається мало вивченим. На сьогодні про справжні причини його появи та механізми розвитку фахівці більшою мірою припускають, ніж стверджують.

Ми вже згадали, що наявність синдрому у дитини не робить його хворим або інвалідом. Він також не стає небезпечним для інших дітей. Мабуть, єдине кому він може завдавати шкоди, це тільки самому собі. Справа в тому, що прояви синдрому можуть носити різну форму - наприклад, дитина починає себе кусати за руку, кусати за пучки пальчиків, сильно смикати волосся, буквально вириваючи їх.

Найчастіше дитина починає повторювати серії подібних рухів в моменти сильного хвилювання. Вона може відчувати в цей момент страх, роздратування або образи. Цей емоційний сплеск вона намагається компенсувати цими монотонними рухами, немов заспокоюючи себе. Але пусковим механізмом для проявів синдрому не завжди можуть бути психологічні та неврологічні чинники. І тут ми повертаємося до того, що синдром нав'язливих рухів у дітей до кінця не вивчений і не завжди вдається визначити, що стає тим самим каталізатором, що запускає його.

Діагностування у дитини даного синдрому ні в якому разі не слід сприймати, як вирок. Звернення до фахівця допоможе впоратися з ним. Більш того, в більшості випадків не потрібне лікування в класичному розумінні цього процесу.

Причини синдрому нав'язливих рухів

Фахівці виділяють основною причиною синдрому нав'язливих рухів у дітей пережите емоційне потрясіння або стрес. Коли дитина в силу свого віку ще не здатна впоратися з почуттями і не може їх висловити, вона знаходить для них вихід на найпростішому фізичному рівні. Емоційне потрясіння в підсумку виливається в низку нав'язливих однотипних дій. Можна говорити про тимчасовий характер таких проявів. Після того як дитина заспокоюється, приходить в стан емоційної рівноваги, необхідність в непотрібних мимовільних рухах і діях відпадає сама собою.

Основні психологічні причини синдрому нав'язливих рухів у дітей:

• різка зміна умов або місця, в яких проживала дитина - це може бути пов'язано з переїздом, коли дитина випадає зі звичного зони комфорту;
• важка психологічна обстановка в сім'ї - скандали між батьками, розлучення, прояви фізичного насильства між дорослими в присутності дитини);
• помилки, яких припускаються дорослими при вихованні дитини психологічне придушення, надмірна суворість, фізичні покарання та ін .;
• потрапляння дитини в конфліктні ситуації з ровесниками.
• поширені фізичні фактори, які можуть стати причиною розвитку синдрому або послужити додатковим каталізатором в несприятливих зовнішніх умовах.
• спадкові фактори - наявність в роду родичів з психічними розладами, різного роду неврологічними порушеннями і захворюваннями, а також зловживають такими шкідливими звичками, як вживання алкоголю, наркотиків, психотропних засобів;
• наявність супутніх неврологічних діагнозів - наприклад, синдрому гіперактивності;
• черепно-мозкова травма;
• вроджені патології ЦНС і головного мозку;
• вроджені психічні захворювання - шизофренія, аутизм і ін.

Нерідко у малюка з синдромом нав'язливих рухів присутній комплекс причин, що поєднує і психологічні, і фізичні фактори. Це робить роботу фахівця дуже непростий. Дуже важливо визначити первинну справжню причину розвитку синдрому, щоб надати дитині ефективну допомогу.

Кожен випадок індивідуальний. Часом, після звернення батьків з проблемою може виявитися досить довірчої бесіди психолога з дитиною. Психолог допомагає вирішити психоемоційну проблему малюка, і в подальшому, потрапляючи в аналогічні ситуації, він зможе справлятися з ними самостійно. В інших же випадках може знадобитися і медикаментозне лікування синдрому нав'язливих рухів у дітей.

Симптоми синдрому нав'язливих рухів

Прояви синдрому дуже індивідуально для різних дітей. Багато що залежить від характеру і темпераменту малюка, від його фізичних особливостей. Найбільш поширеними у дітей є тики. Їх можна назвати найпростішою формою, в більшості випадків подібні фізичні прояви раптово з'являються і раптово проходять.

Складніша форма прояву синдрому - це безконтрольне прагнення гризти нігті або шкіру навколо них, сильне покусування губ, часте моргання, шмигання носом або регулярне покашлювання. Більш виражені прояви - розгойдування корпусу, мимовільні рухи кистями або розмахування руками, смикання головою і т.д. Але якщо такі прояви поодинокі і відбуваються рідко, то особливої ​​небезпеки вони не представляють.

Коли слід звернутися до психолога і лікаря

Якщо батьки помічають, що дитина періодично виконує дивні невиправдані руху, робить це безконтрольно і навіть не помічає цього, то це є приводом для звернення до фахівця для консультації.

Діагностика синдрому нав'язливих рухів

Перш ніж записатися на прийом до фахівця, батькам рекомендується протягом деякого часу уважно поспостерігати за малюком. Необхідно зафіксувати інформацію про те, як часто у дитини проявляються серії монотонних дій, в який час доби. Добре, якщо вдасться виявити взаємозв'язок між цими діями і подіями, і ситуаціями, що відбуваються. Всі ці дані допоможуть правильно поставити діагноз і призначити грамотне лікування.

На прийомі лікаря потрібно вся детальна інформація про передбачувані проявах синдрому, щоб встановити, чи є вони дійсно такими і спробувати визначити справжню причину.

Важлива інформація для діагностики - перелік усіх лікарських препаратів, які приймав дитина протягом останнього часу, дані про перенесені травми і захворюваннях, перенесених стресових ситуаціях і т.д.

Не дивуйтеся, якщо фахівець буде цікавитися раціоном харчування дитини. Один з факторів, що сприяють розвитку порушень функціонування нервової системи, це дефіцит кальцію і ряду інших мінералів, вітамінів, тому рекомендується здати загальні аналізи сечі і крові. Найчастіше одне лише коригування раціону здатна дати колосальні результати. В окремих випадках призначається МРТ головного мозку, щоб повністю виключити патології головного мозку.

Лікування синдрому нав'язливих рухів

Якщо проведені лабораторні та апаратні дослідження, а також консультація у дитячого невролога та психолога не показали відхилень у розвитку і не виявили патологій, то медикаментозне лікування, швидше за все, не буде потрібно. Лікування синдрому нав'язливих рухів в даному випадку буде полягати в усуненні факторів, що негативно впливають на психоемоційний стан дитини і провокують симптоми синдрому. Завдання батьків - приділяти максимальну можливу кількість часу для спілкування з дитиною - це повинні бути прогулянки на свіжому повітрі, загальні ігри та заняття, наприклад, перегляди фільмів, малювання, спільне виконання виробів і т.д.

КАТЕГОРИЧНО НЕ РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ НАСИЛЬНИЦЬКЕ ПРИПИНЕННЯ ПРОЯВІВ СИНДРОМУ. НЕ ВАРТО ЗАГОСТРЮВАТИ УВАГУ ДИТИНИ І ОТОЧУЮЧИХ НА ВИНИКАЮТЬ МИМОВІЛЬНИХ РУХАХ. ДЛЯ ЗНЯТТЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАПРУГИ МОЖНА ПРОЙТИ ЗАНЯТТЯ У ДИТЯЧОГО ПСИХОЛОГА.

Медикаментозне лікування синдрому нав'язливих рухів у дітей може бути призначено виключно фахівцем при наявності відповідних показань. Препарати призначаються індивідуально в кожному окремому випадку. Додатково медикаментозна терапія може супроводжуватися психотерапією, заняттями з дитячим психологом, курсом масажів. Спеціаліст може прийняти рішення про призначення фізіотерапевтичних процедур.

Погіршити ситуацію може різка реакція батьків на прояви синдрому. Якщо вони починають намагатися силою або криком перервати подібні дії, то у дитини може це викликати зворотну реакцію і від хвилювання руху тільки посиляться. Підсумком може стати істерика малюка і це буде цілком очікуваною реакцією на неадекватні дії дорослих.

Поради педагогам

Розвиваючі ігри та вправи для дітей з синдромом Дауна

Від успішного становлення ігрової діяльності залежить психічне здоров’я і подальший розвиток будь-якої дитини, як з нормою інтелекту, так і дитини з інтелектуальними порушеннями, зокрема дитини з синдромом Дауна. У дітей з синдромом Дауна є потенціал для розвитку ігрової діяльності, за умови організації спеціального корекційного навчання, з урахуванням особливостей психічного розвитку даної категорії дітей. Тому роботу з формування ігрової діяльності дітей з синдромом Дауна необхідно починати з раннього дитинства.

Якщо діти самі не дуже активно граються (що може бути у випадку з синдромом Дауна), дорослим потрібно брати ініціативу у власні руки. Їм потрібно показувати іграшки, пояснювати, що з ними треба робити, вчити рольових ігор (водій, лікар, кухар в залежності від типу гри). Такі ігри для дітей стають частиною освітньої програми.

Для того, щоб заняття проходили не тільки весело, але й ефективно, потрібно дотримуватись правил:

1. Дитина повинна сидіти навпроти, щоб вона змогла повторити рухи, добре бачити і чути слова ведучого (мами або педагога), а також щоб її можна було контролювати і поправляти. З дитиною потрібно встановити довірчі стосунки, щоб вона змогла зосередитися на грі, а не на вивченні характеру і зовнішнього вигляду дорослого.

2. Інструкція повинна бути досить простою, короткою, завдання повинні бути чітко поставлені, вправи потрібно робити крок за кроком. Якнайбільше показувати, але мовна взаємодія також має бути, причому спілкування може ускладнюватися від заняття до заняття, так як мова і мислення у дитини також повинні розвиватися.

3. Якщо дитина не відповідає на питання, це зовсім не означає, що вона не знає. Просто потрібно трохи витримати паузу, щоб дитина могла зібратися з думками.

4. Займатися потрібно в комплексі: дитина на слух може сприймати інформацію повільніше, але в навчанні допомагає зорове сприйняття, відчуття на дотик. Тому потрібно використовувати картинку, іграшки, предмети побуту. Потрібна різноманітність прийомів проведення заняття, але при цьому методика повинна бути якомога простішою, яка допоможе навчатися швидше.

Наприклад, не потрібно проводити складне обговорення, досить побудувати діалог на основі питань і відповідей.

5. Ігри повинні бути логічно побудовані, з чітким початком і кінцем. Якщо
потрібне більше навантаження, то його потрібно давати не за рахунок ускладнення гри, а за рахунок зміни простих ігор, які можуть йти одна за одною, або збільшення динаміки однієї гри, якщо вона досить довга. В ігровому процесі повинна бути рухливість, елементи гумору, у веселій обстановці дитина не просто себе краще почуває, вона може докласти більше зусиль, не втомлюючись.

6. Важлива частота і регулярність занять. Вітається допомога порадою або практична допомога в постановці рук, правильному напрямку рухів. Завдання повинно мати логічний кінець, навіть якщо буде потрібно стороння допомога – так діти вчаться доводити почате до кінця.

7. Якщо дитина не справляється з грою, не потрібно старатися, потрібно запропонувати що-небудь простіше, або більш цікаве, а складні ігрові завдання
можна запропонувати повторно, коли малюк отримає необхідні навички і знання. Дитина повинна отримувати задоволення від гри, інакше це не буде гра, а рутина.

8. За успішну участь в ігровому процесі, за конкретно виконане завдання потрібно хвалити. На помилки потрібно вказувати, але у формі, яка не сприятиме невпевненості. Потрібно говорити «ти обов’язково зможеш», навіть якщо не виходить щось зробити. Цього принципу дитина буде дотримуватись і в дорослому житті, пам’ятаючи, що докладені зусилля ніколи не будуть марними.

9. Відмову від певного заняття не намагайтеся сприймати, як бажання займатися чимось іншим. Але працювати потрібно, відпочинок бажано зробити просто зміною виду заняття – з розумового перемикатися на фізичне і навпаки. Діти з синдромом Дауна мають займатися набагато більше за інших дітей, щоб досягти такого ж рівня розвитку, така особливість виховного процесу.

Вправи на координацію

1. Шнурівки.

2. Збір дрібних предметів.

3. Ігри з молотком.

Б’ючи по предметах іграшковим молотком, дитина розвиває точність рухів рук, набуває стабільність корпусу і плечей. Існують різні іграшки подібного типу: музичні, конструктори, стукалки.

4. «Накидання на кільценанизувач».

Розвиває спритність, моторику, зап’ястя.

Робота з гіперчутливістю

1. Протирайте тканиною з різними текстурами підошву ніг і долоні рук малюка. Почніть з комфортних і таких, що переносяться відчуттів, повільно вводьте інші.

2. Робота з тістом, пластиліном. На першому етапі тісто можна м’яти, розкачувати, тикати пальчиком. Потім в шматок тіста або пластиліну можна вдавлювати палички або якісь макаронні вироби (їжачок), гудзики (очі, квіти).

3. Малювання пальчиками. Можна малювати пальчиками в спеціальних
розмальовках. Дуже подобається дітям робити відбиток своєї долоні або
ніжки. Ви можете разом з дитиною малювати пальчиком по розсипаній
манній крупі, розлитому на підносі йогуртові або кремом для гоління. Можна, наприклад, намалювати що-небудь крейдою на дошці і попросити дитину стерти це пальчиками.

Розвиток дрібної моторики.

1. Пальчикова гімнастика, яка сприяє підвищенню тактильної чутливості і розвитку
необхідної рухливості і гнучкості пальців. Дитина із задоволенням буде виконувати
пальчикові вправи, повторюючи за батьками, вчителями особливо, якщо ці вправи супроводжуються віршованим текстом.

2. Нарізання різних видів паперу. Використовуйте безпечні ножиці.

3. Намотувати і розмотувати мотузочки і стрічки. Як в грі «Дістань цукерку».

4. Діставати з води іграшки: спочатку руками, сачком або ложкою, потім – вудкою.

5. Закопувати і відкопувати дрібні іграшки з піску, але тільки руками. Можна просівати пісочок через сито, щоб знайти іграшку, яка «сховалася».

6. На вологому піску паличкою або пальчиками малюйте візерунки.

7. Викладати доріжку з камінчиків.

8. Прості конструктори, з яких можна збирати різні фігури.
9. Прищіпки.
10. Рамки-вкладиші з «гвоздиками».
11. Мозаїки.
12. Кубики.
13. Матрьошки.
14. Нанизування великих намистинок.

Варіанти ігор і вправ.

«Чарівний мішечок» – розвиває і активізує мову дітей. У мішечок покласти іграшки тварин. Попросити дитину витягнути з мішечка тварини. «Ой! А кого ти дістав? Кішечку. А як вона каже? Мяу. Повтори».

Гра «Опиши, яблуко» – розвиває смакові відчуття; розвивати мовлення дітей.

«Пір’їнка» – для розвитку дихання. Дуємо на пір’їнку.

«Травичка для корівки» – стимулює звуковимову «му»; закріплювати колір; виховувати інтерес до малювання.

«Рибак» – розвиває окомір, згинальні і розгинальні руху кистей рук. У двох мисках з водою лежать по 3 кубика і 3 кульки упереміш, потрібно вибрати кубики в одну миску, а кулі в іншу сачком.

«Влуч у ціль» – розвивиток спритність, моторику, зап’ястя. Постаратися потрапити м’ячем у ціль.

«Скачай стрічку» – розвиток загальної моторики. На туалетний папір приклеїти атласну стрічку, різної довжини і ширини, вчити дитину замотувати і розмотувати стрічку, розвиваючи зап’ястя.

«Покатай кульку» – розвиток великої моторики і зап’ястя. Можна взяти шматочок тіста. Спочатку мама катає по долоньці дитини кульку, а потім вчимо саму дитину катати кульку круговими рухами. Кулька може бути спочатку великою, а потім меншою.

«Зліпи колобка» – з тіста робити колобочки різного діаметру.